Музичне виховання – частина естетичного виховання дитини. Естетичне виховання проходить через ознайомлення дітей з різними видами мистецтва (музика, образотворче мистецтво, театр, хореографія, література, фольклор). Музика розвиває музичну культуру і формує позитивні якості особистості. Музика в більшій ступені, ніж інший вид мистецтва доступний дитині.

     Як це прекрасно-знайомити дітей з музикою. Діти дуже люблять слухати. Треба більше і більше співати дітям без музичного супроводу, щоб вони не тільки слухали, але й розуміли, про що ця пісня, вслухувались в звучання слів та словосполучень.

Музика, як і художнє слово чи картина, повинна стати для дітей способом вираження почуттів, настрою. Слухання музики розвиває інтерес до неї, любов, розширює кругозір, підвищує музичне сприйняття. Музика для слухання буває вокального і інструментально. Це можуть бути пісні виконані батьками, чи музичні твори у грамзапису, ауді та відео записи. Для кращого запам’ятовування пісні чи музичного твору, можна асоціювати його з тим, що бачить дитина навкруг себе. Намалювати те, про що вона чула. Дуже гарно запам’ятовують діти пісні з мультфільмів, тому, що вони сприймають пісню образно, відносно того чи іншого героя. Батьки повинні вчити дитину любити пісню, насамперед народну пісню, тому що народна пісня має художньо-виховну цінність.

   Для розвитку ритмічного сприйняття треба користуватись музичними інструментами. Але в домашніх умовах це можуть бути такі предмети: ложки, палички,  камінці, капронові пляшечки чи коробочки, які наповнюють крупою, горохом, квасолею. І граючи на такому інструменті, дитина покращує виконання пісні і одержує велике задоволення.

     Для розвитку танцювальних навичок – потрібно якомога більше розвивати у дитини потребу в рухах. Давати можливість розвивати танцювальну творчість, щоб дитина одержувала максимум задоволення.

     Якщо музика викликатиме у вашої дитини позитивні емоції, вона сприйматиме навколишній світ гармонійно і оптимально.

МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНО­ГО ВІКУ

    Музичне виховання в дитячому садку тільки тоді стане ефективним, коли загальні педагогічні принципи взаємодіятимуть з музичною концепцією. В чому мета музичного виховання у дошкільному закладі? Вихователь повинен через спів, слухання музичного матеріалу дати дітям найяскравіші звукові враження, викликати інтерес до музикування, виховати естетичну чутливість. Саме вихователь, підтримуючи початкові основи найпростішого слухового досвіду, переданого матір’ю малечі, повинен прищепити дітям любов до співу, дитячих ігор. Саме на цій базі вони вчитимуться співати чисто і гармонійно.

       Звичайно, до цієї праці треба готуватися ретельно, хоч, на перший погляд, здається, все просто: з дітьми треба говорити їх мовою. Отож, ігровий спосіб навчання, котрий перейняла вже більшість педагогів світу, став основним принципом цього періоду музичного виховання. Результатом має стати добре розвинений слух, відчуття ритму, гармонійний рух у просторі.

Вихователь повинен підготувати підґрунтя для забезпечення основ національного музичного виховання. Для дитини стане радістю спів, особливо перші музичні враження, тому що її музична пам’ять розвивається, через вміння красиво рухатися, в єдиний сплав ігрового світу гармонійно об’єднаються синкретична єдність слова, співу та руху.

    Музично-співоче виховання дуже тісно взаємопов’язане з іншими формами духовного виховання і становить базову основу естетичного розвитку дитини. У процесі зростання дитячого організму формуються поняття малечі, котрі з часом стануть естетичними поглядами майбутньої особистості. На все це невпинно впливає і та звукова атмосфера, у якій починає розвиватися дитина. Процес цей не односторонній — всі вищезгадані фактори впливають і на музичне виховання.

В яких напрямах будується музичне виховання? Більшість педагогів світу прийняли концепцію, яка була запропонована ведучими педагогами-музикантами, такими, як М. Лисенко, К. Квітка, К. Стеценко, і базується на двох постулатах: класичній музиці світової скарбниці та традиційній автентичній фольклорній спадщині. Не тільки вони, але й такі педагоги, як В. Сухомлинський, С. Русова,

      К. Ушинський вважали, що кожний народ повинен починати музичне виховання майбутньої генерації з народної музики. Через малі музичні форми, ігровий фольклор треба поступово прийти до всесвітньої спадщини. В основі музичного виховання мають бути цінні, вагомі музичні взірці, бо саме вони формуватимуть майбутні смаки індивідуальності.

     Музичне виховання треба починати від самого народження дитини. Якось Золтана Кодая, який був міжнародним президентом з питань музичного виховання при ЮНЕСКО, спитали, коли ж треба починати? Він відповів: «Музичне виховання дитини починається за дев’ять місяців до народження дитини». З часом, маючи хороший досвід у роботи з дітьми та музикантами, він себе виправив: «Музичне виховання дитини починається за дев’ять місяців до народження матері дитини». Цим він хотів підкреслити високу виховну, естетичну роль музики у передачі майбутнім поколінням генної пам’яті нації.

     Таким чином, завдання рідної домівки, ясел, дитячого садка полягає в тому, щоб якомога раніше і планомірно почати формування дитячої душі. Успіх залежить від духовного стану, професійної підготовки та вміння любити дітей.

    Народ можна назвати культурним тільки тоді, коли музичні горизонти бачать всі. Поступово малі діти перейдуть до школи і почнуть більш ретельно вивчати музику як серйозний предмет. Запис і читання нот також треба буде планувати з відповідним порядком і методою, але зробити так, щоб діти це сприймали легко і невимушено, щоб це було продовженням гри. Звичайно, спів, що не потребує ніяких матеріальних затрат, повинен бути вокально привабливим, а вихователь має розглядати його як справжнє мистецтво. Це найкраща форма музикування, найприродніший спосіб, що передує грі на інструменті. Співати та читати ноти можна навчити кожного, і таким чином сприяти колективному співу та музикуванню. Так виховуються не тільки хороші музиканти, а й весь загал на чутливість до світової та національної культури. Для цього починати необхідно якомога раніше і продовжувати протягом багатьох років.

    Якщо ми хочемо, щоб наше суспільство пишалося не тільки поодинокими талановитими музикантами, котрі пройдуть горнило професійних шкіл, стаючи «спортсменами» у цій галузі, то повинні все зробити для того, щоб якомога ширший загал розумів світ справжньої музики, міг оцінити та практично вмів самостійно музикувати. Це давно вже зроблено у високорозвинених країнах Європи.